СТЕПОВІ КРИНИЦІ ВІТОВЩИНИ

Нині Троїцький (Малакановий) колодязь стоїть у полі між селами Калинівкою та Костянтинівкою. Кілька років тому відомий Миколаївський археолог Василь Іванович Нікітін з групою краєзнавців з Миколаєва і Вітовщини дослідив цю не звичайну гідроспоруду. Серед дослідників був також відомий на Миколаївщині краєзнавець, мешканець села Калинівка - Олександр Шива. При дослідженні колодязя виявилося, що глибина криниці аж 35 метрів, а стовб води сягає майже чотирьох метрів. Для порівняння, висота 9 поверхового будинку 30 метрів. Троїцький колодязь один із трьох у Вітовського районі (нам відомих) гідроспоруд на яких ще збереглися "Бики". Биками називають кам'яні стовпи - колони обабіч шахти криниці. На кам'яні стовпи кріпили поперечину із двома коліщатами, якими до колодязя опускалися на мотузках дві 50 літрові бочки, (іноді шкіряні бурдюги). Для підйому води біля "биків" встановлювали дерев'яний, циліндричної форми механізм - "кират", котрий приводився у рух кінною тягою. Для побудови шахтових колодязів була потрібна велика кількість людей, возів та каменю, а найголовніше, (з огляду на відсутність механізації у 18 - 19 століттях), - багато важкої фізичної праці.
На останній світлині зафіксований гранітний гарман який знаходиться біля одного з дворів села Червоного. За допомогою цього зубчатого "барабана" у давнину молотили зерно. Всередину гармана пропускали залізний штирінь, до країв якого кріпили кінську упряж. Кінь на току ходив по колу і тягнув за собою гармана. Перекочуючись з ребра на ребро гарман вибивав зерно із снопів. Дослідники вважають, що таку технологію обмолоту снопів українці могли запозичити у сусідів - турків з Очаківщини. Саме слово прийшло у нашу мову з турецької. У свою чергу турки запозичили гарман та саму технологію обмолоту снопів із Персії (Ірану).