Вінницька Вежа.

У центрі Вінниці,неподалік Міськради,стоїть Вежа,котра є окрасою і своєрідною Візитною карткою Міста над Бугом.Вона складається із семи ярусів загальною висотою 28 метри і є восьмикутною витягнутою в периметрі будівлею,мінімальна вісь котрої 4 метри,максимальна – 7 метрів.
На початку XX століття — однією з проблем міста було постачання якісної питної води.Більшість населення користувалася водою з річки Буг.І лише заможні городяни мали змогу споживати колодязну.Тому на засіданні Вінницької міської управи — 2 березня 1902 року — запланувалося будувати паровий водопідйом з водонапірною баштою на високому березі річки по Театральній вулиці між садибами Поплавського,Розова,Габріолович.
І вже 14 лютого 1904 року — міський архітектор Григорій Артинов подав до управи проект водогону з кресленнями і кошторисом.
Водонапірна башта свою функцію виконувала до 1920 року.У роки Другої світової війни вона слугувала спостережним пунктом.Саме тут 20 березня 1944 року — замайорів прапор Визволення.Після війни вежу використовували під звичайні квартири для працівників водоканалу.На початку 1980 року — споруда була реконструйована за проектною пропозицією Євгена Пантелеймонова,набувши звичного тепер для нас вигляду.Відмінністю між початковим проектом служить розташування головних міських годинників з двометровими циферблатами.
У 1985 році — тут відкрився Музей бойової слави міста Вінниці – філія Вінницького Обласного Краєзнавчого Музею.
А 15 лютого 1993 — року з нагоди п’ятої річниці виведення радянських військ із Афганістану,відкрито Музей Пам’яті,де зібрано матеріали про Наших земляків-афганців.
На Державний Облік пам’ятку місцевого значення прийнято за рішенням Виконкому Обласної ради від 17 лютого 1983 року.У 2000 році — рішенням Міської ради Вінницька Вежа внесена до переліку Міської Символіки.