сеанс 11

Вольфганг Бас (він же «Веселка» — прим. ред.) познайомився з Жоріком (А. Жураківський — прим. ред.) у 2001 році. Причиною зустрічі був рідкісний альбомом «Stag» рідкісної групи «Melvins», який мав Вольфганг. На той час Жураківський був учасником гурту «TV Noise», а потім «!Que Pasa!», проте посилено вони почали спілкуватись на початку 2003 р. Андрій заразив Вольфганга Radiohead-ом та іншою подібною музикою, розпитував про психічно хворих людей (Вольфганг Бас тоді вчився на психіатра — прим. ред.). І якось раптово сталося, що одного дня вони домовились спробувати пограти вдвох у актовому залі медакадемії. Бас і Барабани, Він і Андрій, півгодинна медитація на один ритм і однакове гудіння. Так вони сіли в потяг, що повіз до станції 11. Дорогою першим заскочив Кроль (він же Роман Черепанин — прим. ред.), який у тому ж залі медакадемії гупав на ударних якимось юним панкам, у Сеансі він почав грати на сопілці... Так поволі і зібралась група. Потім Жураківський написав про 11 букву, і треба було то все швидко людям прочитати. Внаслідок цього ми концептуально задумали презентацію «К» (таку назву мала збірка новел А. Жураківського — прим. ред.) на 11 (!) грудня. Тоді вперше на «широкий» загал зазвучав «Сеанс 11». Пограли ми там і зрозуміли, що вже приїхали на станцію одинадцять — спільний сеанс на всіх... Далі були кілька сеансів у Центрі сучасного мистецтва (тепер — театр кіно «Люм'єр»). Тоді, на початку 2004 (3000) року якось дуже спонтанно в нас (здається) повірив директор тодішнього ЦСМ-у Ігор Панчишин, і ми мали нагоду зробити там кілька підозрілого жанру перформенсів, в т. ч. і зустріти 3000 (2004) рік. Потім (2004-2005 рр.) — «Сеанс» розкладається на деякий час до трьох людей і продукує електронну підбірку під неабиякою назвою «Greatest Hits». Але вже незадовго майже всі попередні інгредієнти знову складаються в повний пазл і проводять час за сеансами в одного з музикантів вдома. Там відновлюється тяга до абсолютно живого звучання. Влітку ми граємо у дворі Прикарпатського університету з козобасом, перкусією, сопілками і ксилофоном. Взимку — сесії з саморобною барабанною установкою, проектом Gescom з комп'ютера і — деколи — з дісторшном. Ми надзвичайно рідко намагалися відігрувати конкретні композиції. Все було лише у вигляді миттєвих замальовок (так, зрештою, і позиціонувалося слухачеві). Першим наймасштабнішим виступом став сольний (а як же інакше!) «концерт» в обласному театрі ляльок у 2006 р. Там можна було оцінити на повний зріст феномен цього музичного утворення. «Ми залишаємо за собою право грати нерівно, не спочатку і не до кінця». Після того довгими зимовими вечорами ми записали ще кілька підбірок, не дуже зважаючи на якість (але тут це, як то кажуть, нахернада). Не стало Андрія, котрий був ініціатором і лідером «с11»…Знову нас стає менше, потім — більше. Після цього ми все-таки вирішили реалізувати стару ідею (започатковану з Жураківським) зіграти з вокалісткою, адже «сеанс 11» завжди грав лише інструментальну музику. І за деякий час ми вдихнули інший смак у старі замальовки.