Тартак та Друзi

Головною особливістю і водночас заслугою другого альбому ТАРТАКа є те, що він крім музичного змісту несе суспільно-корисне навантаження. Використавши розповсюджений нині хід – виконання пісень дуетом, “тартаківці” пішли від супротивного і застосували цей прийом зі шляхетною метою. У своїх “спільниках” не ТАРТАК падає комусь популярному і відомому на хвіст, а сам закидає на свого горба і витягує на ньому молодих , малознаних чи вже призабутих (ТНМК, дует “Світязь” – виключення) виконавців. Інакше, ніж меценатством подібне явище не назвеш. Тішить, що провідний МС України пам’ятає як про своїх земляків з Волині, так і про ту Червоно-Рутівську когорту взірця ’97 року, яка заклала наріжний камінь української модернової сцени: про Сірика з ІОА-4, про аванґардових Фактично Самих, витягнув з тіні Катю Сhilly, яка з кожним роком дедалі більше втікає від своїх шанувальників, про Мотор’роллу, в котрої нині відкрилося друге дихання… Щодо власне музики, то хоча “Система нервів” і створювалася нервово, але спалилися ті клітини не даремно. Дебютний альбомом, відверто кажучи, був сируватим і створював враження, що “тартаківці” тоді ще самі не знали, до чого мали йти. Тут же хлопаки визначилися і обрали чіткий спрям: рухатися треба до модернового, ачи іншими словами до танцювального рок’у. І при чому до того, що важчий. Пісню “Дід Юхим” з “Демографічного_вибуху” можна вважати тим першим нервом, з якого почала наростати вже ціла система. В “Системі нервів” Положинський і С-ка дотримали свого слова і витворили альбом, який складається із самих гітів на будь-який смак-формат, починаючи від реп-кор’ових забійняків і завершуючи поміркованими, ледь не тріп-гоп’овими, мотивами. Можливо, подібне стильове розпорошення дозволить гуртові добитися того, що дійсно почнуть “крутити цю пісню по радіо”, а втім весь альбом виглядає цільним: кожна стежка підпирає одна одну. Звісно, що за бажання в “Системі нервів” можна віднайти хиби і найбільш вразливі клітини, але пересічному слухачеві цього все одно не втямити, тож облишмо роздачу кпинів для вузьких фахових кіл: най мають собі на хліб. Бо можна тільки порадіти, що ТАРТАК раптом за який рік зробив якісний поступ вперед і видав з Друзяками важкий за звучанням, проте не смурний і не переобтяжуючий; придатний до танцю, але не попсовий; іронічно-жартівливий і водночас соціально-актуальний, словом гідний і модний (не за совковими мірками, звісно) пісенник.